Гостьова книга
Кам'яний скіф
Не дай мені, доле, нічого,
ні ночі не дай, ні дня,
а дай мені
степу нічного
і скіфського дай коня.
Шолом дай і весь обладунок,
двосічного дай меча,
щоб спити любовний трунок,
крізь ніч мене кінь помчав,
хай зрада по п'ятах женеться,
прошиє стріла мене...
За тисячоліття
здригнеться
серце її кам’яне!
Бурштиновий журавель
Що вже там не кажіть,
а прахом
давні літа взялися і дні...
Як же так збереглися комахи?
Комахи
у бурштині?
їм судилося дивне майбутнє,
і століттями їх не змело...
а в бурштині — пташине крило...
Та невже ти така всемогутня?
Та невже ти безсмертна, смоло?
Десь од когось там храм зостається.
Десь од когось — іржава стріла...
Не здається вікам, не здається
і бурштинова пісня крила.
Та невже ти така всемогутня,
од заліза міцніша, смоло?
Нас вогні обпалили пекельні.
Все вже спалено?
Але ж ні!
Зостаються малюнки на скелі
чи комахи у бурштині.
У якому столітті, бурштине,
ти настигнеш, розплавлений, нас,
і застигне крило журавлине
у прикрасі, найкращій з прикрас?
Як відточено ніжні овали!
Скільки в гранях огранено літ,
і птахів, що давно відспівали,
і навіки завмерлий політ.
Замуроване в мушлі майбутнє,
Планета
Ти — моя. І тебе я відстою і вистою
у тривогах часу, у тривожних віків.
Ти — моя. І тебе молодою невістою
я люблю, і з тернових звільняю вінків.
Це в зіницях твоєї трави воскресали ми.
Ми є ми. Нас ще рано здавати в музей.
Хоч ракети у небі шугають корсарами,
доки Івасик-Телесик гукає гусей.
Але сниться мені — і не вперше це сниться
мені:
Я дивлюся на Землю свою з висоти.
Як кричиш над німими своїми дзвіницями
і згоряєш — у в атомнім полум'ї — ти.
Як могла ти так жити, смертями обплетена,
ув екстазі трагічно замислених драм,
щоб літали у небі шматочки Манхеттена,
і Василій Блажений, і Нотр-Дам?
Ти — моя. І мені, не пекельному практику,
не едему співцю, все ж немає життя.
Може, ти залетіла в незнану галактику,
а з Чумацького Шляху нема вороття?
І тепер, скільки вже не гукай,—
не повернеться
те життя, що було і пройшло, як мана...
І застигла в чеканні Велика Ведмедиця,
і, припавши до неба, ридає Мала.
|
desing & programming |
|
|
