|
Народився 21. VIII1953 р, с. Суха Іршавського району Закарпатської області. Поет, есеїст, перекладач. Закінчив у 1975р. Ужгородський університет. Автор поетичних збірок "Травнева арка" (1978), "Південне сяйво" (1982), "Танок вогню" (1983), "Бурштиновий журавель" (1987), "Шлях по зорях" (1990), "Пектораль" (1997).
Ліриці Кременя властиве гостре відчуття сучасності, прагнення філософа заглибитись у явища життя. "Пектораль" - книга поліфонічна, багатовимірна. Цікаві поетичні композиції автора симфоній "Золота ліхтарня", "Сад". Чудесна інтимна лірика - безжально щира, пронизливо сучасна у святій своїй відвертості. Поет завжди цікавий тим, що підносить мистецькі події. Його "Пектораль" - справжнє відкриття наприкінці століття. Теплінь, аура доброти, приязні, ліризму стали домінантою світосприймання поета, який добровільно прирік себе бути в поезії одним із нас, його героїв і читачів. Степова широчінь й антична духовність Причорномор'я, заглиблена у товщі попередніх тисячоліть, може, дещо збагатили реальний світ, тембр і широту діапазону його потужного поетичного "я", та в обширі загальноукраїнському й світовому воно вписується своїм карпатським інструментально-вокальним багатоголоссям. Глибоко у серці він ростить-доглядає своє карпатське коріння. "Це справжній поетичний злет. Просвітлені античною та козацькою мудрістю і досвідом поетичні візії Кременя про нинішню Україну, про нашу добу глибокі й неперебутні. Автор вихоплює з нашого минулого сполохи наиясніші, не раз підчервонені кров'ю, змальовує нинішню ситуацію суворо, тавруюче, але не розпачливо, вірячи в нашу останню правду. Переплетення епох у його поезіях не виглядає штучним, і немає у його словах менторства, самозвеличення, зверхності - хоч все-все від Вавилона до Віфлеємської звізди, до останнього чи, може, чергового поцілунку коханої - через себе, через своє серце, самоусвідомлення себе самого, яке показує напружене внутрішнє життя поета, він - один із синів України, вірний, опечалений, замислений. І поряд рядки, сповнені вибухової пристрасті, й немає рядків випадкових, прохідних. Я люблю таку поезію, де мисль огранена досконалим образом, неначе викарбувана на камені" (Юрій Мушкетик). Кремінь перекладає з російської (Б.Пастернака), грузинської (Л.Нада-рейшвілі, М.ІДиклаурі), осетинської (С.Міндіашвілі, В.Ікаєва) та іншу поезію світу. Лауреат літературних премій ім. В.Чумака (1987) та ім. М.Аркаса (1994).
Державна премія 1999р. за книгу поезій "Пектораль", видавництво "Можливості Кіммерії", Миколаїв.
(Шевченківські лауреати 1962-2001.
Енциклопедичний довідник. Київ, 2001.)
|
Без музики - і нас покине бог,
А чи, дасть бог, і бог нас не покине?
І в чорній пустці спалені тіла,
На попелі троянському доокіл.
А музика була і відійшла.
Не я кажу...
Так промовляє попіл.
Подай мені троянського вина...
Ми подамося, як Еней, у мандри.
Ахейський кінь стоїть, немов мана,
Ти смертну тінь побачила одна,
Та де й коли ми слухались Касандри?
Ми вічно переможені давно!
Лаокоона обвивають гади,
А ми п'ємо в своїм шатрі вино.
На тризні України? Чи Еллади?
На ханській скатертині-самобранці –
Вино і хліб. І музика. І танці.
І, віддані троянському вину,
Ми вже і душу маємо троянську.
Троянську обертаємо війну
На рідну. Вітчизняну. Громадянську.
Вино налито. І троянський кінь
Уже стоїть під брамою. Амінь!
Амінь? Лунає музика ген-ген.
На попіл - Троя, Рим і Карфаген.
І прах - із саркофага й мавзолею...
І лиш ім'я із тисячі імен,
І тільки смерть ув імені Єлен.
А ти, Енею? Де ти був, Енею?
А ти, любове, спалена дотла,
І шлюбна ніч у хаті край села?
Вже там нема ні хати, ні нічлігу...
Ти ж тут у світ широкий повела
Дитя любові, музики і снігу.
Уже нас вічність просить на нічліг,
А не вино троянського розливу.
І замітає тисячлітній сніг
Руїни наші в день скорботи й гніву.
|
